Я впіймав його у клітку,
Заточив мерщій за грати.
Я гадав: тепер довіку
Буду я його благати
Не тікати з-під арешту,
Не давати тілу волі,
Тут життя відбути решту
Й не шукати вітру в полі.

Я ув’язнив його волю
І його буття звірине.
Ухвалив суворий вирок,
Що в’язниці не покине.
Та глумився він із того,
Перевтілився у мене.
І у мені знову й знову
Закипа єство шалене.

Хто тепер кого полює,
І кому тенета ставить?
Наді мною він глузує,
Та свої закони править.
Рветься сильний звір за грати,
Я за ним від себе рвуся,
Долю хочу ошукати
І над вироком сміюся.

Тільки нам на волі жити
Заборонено довіку.
Мушу я себе молити
Побороти вдачу дику.
Я замкнув себе у собі:
Сам – мисливець, звір,
в’язниця…Але серцю у полоні,
Наче вітру, не сидиться…