Не відкупитися від долі.
Не зупинити часу плин.
Невпинно меле дні поволі
Сумних років нещадний млин.

За кроком крок життя проходить,
Стікає мливо у пісок.
І порятунку не знаходить
Зігрітий лірою рядок.

Вірші засвідчують недолю,
Кохання, втрачене колись…
А десь іде у білім полі
Та, що накаже: „Зупинись…”

Вона могутня і холодна.
За нею – часу пустота.
За нею -  космосу безодня
І невимовна самота.

Із нею – темряви склепіння.
Із нею – крах  усіх ідей.
Із нею – докори сумління
І очі скривджених дітей.