Рожеві зграйки хмар летять за жовтий обрій.
Холодні пальці віт чіпляються за них.
В зажуренім гаю роздягнуті та мокрі
Дерева смуток п’ють з просторів золотих.

Вечірній небосхил сріблястим оксамитом
Забарвлює буття у перед час пітьми.
Відходить осінь в тінь, прощаючись зі світом,
Дзеркальцями калюж встеляє шлях зими.

Проходить листопад. Згасає день короткий.
Злітаються з полів безрадісні круки.
Останній жовтий лист – метелик одинокий
Летить за небокрай у вічність навпрошки.