В холодний день вчорашній вітер

Жбурляв в людей колючий сніг.
З життя дощенту фарби витер,
Лиш чорної здолать не зміг.

Усе зробилось темно сірим.
Спинилась течія часу.
Морозні хмари мохом хмурим
Закрили в небесах красу.

Наділи чорні окуляри
Безликі постаті людей.
Снують по вулицях примари,
Не відкидаючи тіней.

Немов сліпі, по тротуаруІдуть
і місять чорний сніг.
Турботи пруть людську отару,
Лиш чути шаркіт сотень ніг.

Втулили очі в чорні плями,
Себе засунули в пальто,
Й простують мерзлими шляхами,
Давно забувши, хто з них хто.

Дорослі і малі в недолі
Одне лиш мають за мету:
Щоб у новітньому Содомі
Впіймать фортуну золоту.

А потім влізти в „Мерседеси”,
Сховатися за чорне скло,
Й плекати нові інтереси
Не в радість людям, а на зло.

Ніхто про душу вже не дбає.
Не в моді щирості слова.
Всяк маску вранці одягає,
Щоб не впізнать де хто, бува.

Спішать модерні бузувіриВ юрбі,
і кожен в самоті.
Лиш окулярів чорні діри –
Провалля в вічній мерзлоті.

Вдихають сніг холодні груди.
Серця скував байдужий сон.
І люди вже давно – не люди –
Табун, що мчиться в унісон.

Життя долаючи відважно,
Мерці байдужі до людей.
Крізь чорні скельця дуже важко
Побачить блиск живих очей.